Навіщо в айкідо вивчають роботу з дерев’яною зброєю?
У ранні періоди історії Японії, по мірі формування класу професійних воїнів, формувалися і системи, школи бойових мистецтв. Будзюцу – представляло собою систему навичок ведення реальних бойових дій, в першу чергу використовуючи техніки володіння різними типами зброї: мечем, луком і стрілами, списом тощо.
Класичний воїн зробив меч своєю основною зброєю, і розробив методи його найбільш ефективного використання. При цьому робота з мечем малася на увазі не тільки при його вийнятому стані з піхов, але також і в стані, коли він в піхвах, тобто в ситуаціях, коли на воїна несподівано нападають.
Для оволодіння і вдосконалення майстерності в роботі з мечем (кендзюцу), також використовувалася дерев’яна зброя – боккен або бокуто (дерев’яна шабля).
У сучасному айкідо також використовується зброя в тренуваннях, зокрема бокуто (або боккен). Робота з бокуто дозволяє краще зрозуміти прийоми айкідо без зброї, правильно виробити стійку, виробити розуміння правильної дистанції між партнерами, а також розвинути здібності оцінки правильного моменту для реагування на дії партнера.
Старі майстри говорили “Страх розподіляється в залежності від ма-ай (бойової дистанції). Ма-ай – це дистанція між учасниками сутички. Чим вона менша, тим більше сміливості і більше навичок повинно бути у воїна”.
Навчання навичкам оцінки бойової дістаціі і слабких місць противника, а також принципу досягнення фізичної і моральної переваги над противником в використовуваної в кендзюцу роботі з партнером, сприяло підвищенню моральної стійкості, впевненості в своїх силах, і впевненості ведення бою.
Саме тому робота зі зброєю в айкідо продовжує вивчатися і зараз.
